Соборна мати Україна – одна на всіх, як оберіг.
Велична і свята, моя ти Україно,
Лише тобі карать нас і судить.
Нам берегти тебе, Соборну і єдину,
І нам твою історію творить!
4 серпня 1991 р. позачергова сесія Верховної Ради прийняла Акт проголошення незалежності України. Цей день відкрив нову еру в історії України. Таке рішення було вистраждане багатьма поколіннями українського народу.
Історія становлення державності завжди складна і заплутана. Кожен народ пройшов довгий шлях із війнами, горем та втратами. Але історія українського народу найтяжча і найболючіша, адже збудована вона була на кістках тих, хто не жалів себе у боротьбі за соборність України.
Історія будь-якого народу містить періоди, які є вирішальними і доленосними у його житті та розвитку. Такими періодами для України були розквіт Київської Русі, боротьба з татаро-монгольською навалою, національно-визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького, перші спроби державотворення у 1917–1919 рр. і переломні події 1991 року, пов’язані з виходом України із складу СРСР. Саме низка цих періодів і призвела до становлення України як незалежної держави. Це були періоди, коли розміреність плину суспільного життя поступається місцем виплескові суспільної активності, коли життя виходить з берегів традиційних норм та уявлень, а усталені стереотипи суспільної свідомості й моралі втрачають свою незаперечність, поступаються місцем якісно новим уявленням та нормам. Природно, з часом вир подій вщухає, повертається ритм і врівноваженість суспільного життя. Проте такі виплески не минають безслідно. Їх наслідком стає зміна історичних епох — одна, що віджила своє, поступається місцем іншій — новій.
“Молюсь за тебе, Україно,
Молюсь за тебе кожен час,
Бо ти у нас одна-єдина -,
Писав в своїх віршах Тарас.-
Молюсь, – казав він, – щоб у тебе
Не було між людьми війни,
Щоб завжди було чисте небо
На нашій стомленій землі”.