Студенти-філологи Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницього з 1го лютого проходять практику на базі школи: вони виконують роль вчителя-словесника і класного керівника, а одним із педагогічних завдань цієї частини є виховна робота із учнями.
Зважаючи на те, що у школах до 8 лютого був призупинений навчально-виховний процес, студенти приступили до роботи з цього понеділка. Всього практикантів семеро, і кожен отримав свій клас (від 5 до 8). Студентка Усова Крістіна (від імені якої йде розповідь у статті) розпочала роботу із 5-Б. Вже у понеділок відбулося знайомство із класом та класним керівником (Прядко Марією Андріївною). Відразу почали розмову про планування виховної роботи і як результат вирішили зробити перший тиждень знайомства із учнями Тижнем Дружби, який передбачав виконання наступних завдань:
- Виготовлення скриньки для листівок.
- Створення листівок.
- Розкриття скриньки та вручення привітань.
Протягом перших двох днів я знайомилася із дітьми, спостерігала за їхньою роботою на уроках, взаємостосунками у класі, а в середу розпочала реалізовувати план виховного заходу…
- У середу виготовляли скриньку для вітальних листівок, які кожен із учнів міг присвятити комусь із класу. У класі є редколегія, і з допомогою Марії Андріївни ми обрали четверо дівчат (Городових Вікторія, Камінська Ангеліна, Омельченко Катерина та Олійник Поліна), разом із якими створили скриньку.
- У п’ятницю на першому уроці ми зайнялися створенням листівок. Перед початком роботи я провела бесіду із учнями, розповівши про День Святого Валентина, і чому ми назвали наше свято не так, а інакше – День дружби. Як виявилося, всі знають про День Валентина, але ніхто не мав уявлення про його історію. Для учнів було новим почути те, що ще у ІІІ ст. н. е. імператор Клавдій заборонив своїм воїнам одружуватися, тому що це, на його думку, впливало на якість військової справи. Та був священик Валентин, який зголосився таємно вінчати воїнів із їхніми коханими, за що був приречений на страту. Валентин кохав дівчину – дочку керівника в’язниці, і перед своєю стратою на невеликому клаптику паперу написав про свої почуття і підписав: «Твій Валентин». Згодом Європа відродила цю історію та використала як привід до нового свята. Чому ми (з дітьми) вирішили не святкувати? Тому що, по-перше, свято це не наше, не православне, а католицьке, і церква не підтримує такі святкування, адже не визнає Святого Валентина (якого і немає у православному списку). Слід плекати «свої» свята, слов’янські, а не прагнути освоїти «чужі». По-друге, не треба чекати саме цього дня, щоб сказати коханій людині про свої почуття! Тому що, коли щиро любиш, по-справжньому, то хочеться мовити дорогій людині ніжні слова постійно, а не обирати один день у році, щоб освідчитися у коханні. По-третє, кохання як почуття народжується і розцвітає не в 10 років, і не в 15, а пізніше. Саме тому ми присвятили цей тиждень дружбі, а день його завершення – Днем дружби: дружби між однокласниками, дружби між рідними людьми, між колегами і, звичайно, початок моєї дружби із учнями 5-Б класу, з якими я потоваришувала і відчуваю лише найтепліше та найприємніше до них. Діти – щастя!
Я заздалегідь приготувала деякі допоміжні матеріали для виготовлення листівок: кольорові дизайнерські фони для творчості, симпатичні милі картинки, які заламінувала для їхнього довшого життя, декоративні перлинки для прикрашання, двохсторонній стотч (щоб виріб був акуратним та без дефектів, тому що папір тонкий, і клей розмочує його). Діти принесли кольоровий папір, картон, наклейки, ножиці, клей – все, що вважали потрібним для творчої роботи! Ми побажали один одному успіхів і розпочали працю!
Разом із Марією Андріївною ми слідкували за роботою учнів, допомагали їм, якщо виникала потреба, радили, як можна оформити листівку. 45 хвилин уроку пролетіли дуже швидко. Діти були захоплені роботою, спілкувалися, посміхалися – справжня дружба!
В кінці творчості учні могли кинути у скриньку свою підписану листівку, або подарувати її своїм рідним – кожен обирав сам.
- У п’ятницю у дітей було 5 уроків, останнім – урок із Марією Андріївною (географія рідного краю). За 10 хвилин до завершення я подякували учням за наш перший тиждень дружби. Згадала, як все розпочиналося, що ми зробили разом із ними (у четвер я проводила урок літератури, і ми потоваришували ще більше). Потім кожному зробила солодкий подарунок, на що діти радісно відреагували і їхній настрій миттєво поліпшився (п’ятниця – кінець тижня, тому відчувається втома, а позитивні емоції лікують душу!). Також у Дорогого Олександра був День народження – він приніс солодощі, і ми всі привітали Сашу із його Днем. Скільки радості та світла було в дитячих очах! Це – благо, і варто прагнути побачити та відчути це!
- У понеділок ми відкрили скриньку та із захопленням роздали листівки!
Це був лише перший тиждень праці із дітьми, а я вже наповнилася життєвою силою та гарними емоціями! А попереду ще багато цікавої роботи.
За матеріалами Усової К.С., студентки ЧНУ
